Автор пропонує нарис структури і змісту соціосинергетики як системно цілісної науки, що вивчає об’єктивно існуючі синергетичні, біосинергетичні та соціосинергетичні системи, об’єктно-суб’єктні психосинергетичні системи, а також суспільні системи у діапазоні їхніх взаємодій — виробничо-економічних, соціально-політичних, морально-етичних, естетичних і екологічних. Соціосинергетика розглядається як системна цілісність у межах абстрактного мислення, понятійно-категоріальної комунікації та свідомо-практичної дії суб’єкта. Це нова гносеологічно-методологічна парадигма, яка є продуктом трансдисциплінарної інтеграції, концентрації та централізації наукового знання. Гносеологічно-методологічними засадами автор вважає визнання соціосинергетичної інформації продуктивним фактором, який детермінує новий суспільний розподіл праці.
