Abstract:
Протягом останнього десятиліття в Україні відзначається збільшення
смертності від кардіоваскулярної патології, причому найбільш значне її збільшення
відзначено в вікових групах від 20 до 59 років. Лідируючу роль у цьому процесі
грає ішемічна хвороба серця, у зв'язку з чим дослідження з більш детального
вивчення її патогенезу та методів ефективного лікування, включаючи ймовірну
патогенетичну значущість ендотеліальної дисфункції та/або жорсткості судинної
стінки судин, не припиняються дотепер. Проблема адекватного лікування таких хворих
є дуже актуальною, яка, безумовно, потребує патогенетичного обґрунтування.
Останніми роками ефективність медикаментозного лікування гострого інфаркту
міокарда значно зросла завдяки успіхам у вивченні патогенезу цього захворювання
та з початком використання тромболітичної терапії. Мета роботи – аналіз
порівняльної ефективності альтеплази та стрептокінази у хворих на гострий інфаркт
міокарда з підйомом сегмента ST та урахуванням віку. Доведено, що у хворих на
гострий інфаркт міокарда молодого (30–50 років) віку ефективність стрептокінази
була вищою, ніж альтеплази. У старших вікових групах (51–70 років) ефективність
альтеплази досягала і перевищувала рівень стрептокінази. Продемонстровано, що у
віці понад 70 років кількість хворих з досягнутою реперфузією за критерієм
«зниження ST» дорівнювала 66,67% у групі зі стрептокіназою та 100,0% у групі з
альтеплазою. Отримані дані виявили дещо більшу ефективність стрептокінази у
молодого контингенту та «вирівнювання» обох препаратів з невеликим переважанням
груп у хворих з гострим інфарктом міокарда. Аналіз ефективності фібринспецифічних
та фібриннеспецифічних тромболітичних сполук з урахуванням віку хворих на гострий
інфаркт міокарда висвітлив доцільність якомога ранішнього застосування
тромболітичних сполук за умов дослідженої патології.
