Феноменологію материнства доцільно досліджувати з позицій інтегративної антропології в контексті вивчення індивідуально-типологічних особливостей жінки-матері, її психофізіологічних і психоемоційних станів, які детермінують мотиви материнства і стилі материнського відношення. Мотиваційна готовність жінки до материнства визначає її потребу в материнстві та включає потребово-емоційний і ціннісно-смисловий компоненти. Оптимальне функціонування діадної системи «мати–дитина» забезпечує нормативні траєкторії онтогенезу і дозволяє запобігти дисгенетичним синдромам розвитку дитини. Автори наводять методологічні підходи до розробки проблеми материнства в концепті психофізіологічної парадигми.
