Проаналізовано стан розвитку за даними фахової літератури, визначені основні приоритетні напрями розв’язання проблеми оптимізації лікування хворих на серцеву недостатність із шлуночковою диссинхронією. Проведене дослідження показало, що застосування бівентрикулярної кардіостимуляції дозволяє покращити толерантність до фізичного навантаження та нормалізувати гемодинамічні показники. Середні показники тесту з 6-хвилинною ходьбою становили (277,5±12,5) м, часу реституції після фізичного навантаження — (32,3±3,7) с. При ЕКГ-дослідженні в усіх хворих спостерігалося подовження комплексу QRS у середньому до (131±7) мс. До лікування середні значення кінцевого діастолічного розміру лівого шлуночка дорівнювали (7,3±0,3) см, а кінцевого систолічного розміру — (6,2±0,2) см, що відповідає фракції викиду (30,5±2,7) %. Після встановлення штучного водія ритму перший показник знизився до (6,5±0,2) см, а другий — до (4,9±0,3) см, що відповідає фракції викиду (48,3±4,3) %. Описані зміни супроводжувалися збільшенням толерантності до фізичного навантаження — до (277,5±12,5) м за результатами тесту з 6-хвилинною ходьбою. Розглядаються перспективи застосування бівентрикулярної кардіостимуляції у пацієнтів із шлуночковою диссинхронією.
